Дорогою великого посту.

Здавалося ще вчора був початок, але ось вже добігають свого кінця великопосні дні, і час, невблаганно, метушливими стрілками годинника відлічує останні хвилини страсних днів хвилюючи серце передчуттям Великого і Святого дня – Пасхи.

Що ж це за шлях пройдений православними християнами? Чому так багато надій покладають люди на цей період духовної весни? 

Ціль нашої духовної великопісної подорожі це зустріч з Воскреслим Христом!!! Адже якщо Христос не воскрес, то і віра наша і проповідь марна... Піст – це час, коли душа повинна перебувати насторожі, коли кожен християнин особливо чітко усвідомлює що він, незалежно від віку і статі – воїн, і не просто воїн, а воїн Господній. Що приймає участь у великій боротьбі з гріхом. Коли ми всі переживаємо далекі але святі події, як заради нас і нашого спасіння, Єдинородний Син Божий віддається на хресні муки і смерть. Страшно і боляче усвідомлювати ціну нашої свободи… І це жертва не за когось конкретно, не за націю не за народ, а «за всіх і за вся»! Нікого не оминула Господня любов, всіх огорнуло Боже милосердя, і всі ми отримали вічну надію на блаженне життя в Царстві Небесному! Великий піст по слову предстоятеля УПЦ Блаженнішого Володимира це : «… милість до ближніх і суворість до себе. Піст це весна для душі.». І саме тому кожен православний християнин, очищаючи свої душу і тіло великим постом, омивається Благодаттю Духа Святого від гріхів в Таїнстві Покаяння, отримує можливість єднання з Богом. Варто зазначити що глибоко помиляються люди котрі думають, що фізичного посту і обмеження свого раціону достатньо. Свт. Василь Великий з цього приводу каже : «Истинный пост есть устранение от злых дел. Прости ближнему оскорбление, прости ему долги. 'Не в судах и сварах поститеся'. Не ешь ты мясо, но поедаешь брата. Воздерживаешься от вина, но не удерживаешь себя от обид. Вкусить пищу дожидаешься вечера, но тратишь день в судебных местах». Людина що взяла на себе подвиг посту, повинна і духовно утримуватися від всього того, що приносить шкоду нашій безсмертній душі. Піст це особливий час, протягом якого ми повинні з особливим старанням і увагою проявити турботу про свою душу. І якщо готуючись до свят, приводимо до порядку свої домівки то незабудьмо приділити час і для нашої душі, щоб «прибрати, очистити» підготувати до зустрічі з Воскреслим Спасителем. Повчаючи нас як правильно провести дні великого посту Свт. Іоан Златоуст говорить: «Ты постишься? Напитай голодных, напои жаждущих, посети больных, не забудь заключенных. Утешь скорбящих и плачущих; будь милосерден, кроток, добр, тих, долготерпелив, незлопамятен, благоговеен, истинен, благочестив, чтобы Бог принял и пост твой и в изобилии даровал плоды покаяния».

Особливо важливим являється закінчення великого посту – Страсний тиждень. Дні коли згадуються останні години земного життя Іісуса Христа,  і коли всі віруючі що постували проходять останні випробування різними спокусами від ворога роду людського. Адже диявол завжди невдоволений всякою доброю справою, а тим паче тим, що людина стає кращою, «чистішою» і ближчою до Бога. Долає відстань розлуки, прикладаючи зусилля йде, а не просто вивчає маршрут…

Дорогою Великого посту

Я подорожній. Ось – прийшов в невідому для мене Країну. Де мій дім? Він- попереду.Там, де спочине оця безкінечна Дорога.Як же названа вулиця й номер будинку – мені невідомо. Але… Серце… Воно якось чує, що Хтось його кличе. І йде… Я крокую і чую: ,, Ти заходиш до храму Життя “. Мені боязко. Щемно холонуть долоні. Тут – мільйони! Чи є хоч знайомі? Трепет, трепет - по – тілі пташиним  крилом. Раптом…

Я за селом. Де туман у химерні перуки зодягає і поле, і луки.Ж-ж-жахх! Тонке лезо коси… Стиглі сонні зарошені трави… Дай же, Боже, дощу й на отави! А думки- павутину снують… Я не полі- я в Храмі стою. Обізвались малиново дзвони. Люди… Люди… Рядами стають . А обличчя – неначе ікони! Я молюся, іду наперед, але що це? Стоїть домовина… Плаче Мати… Єдиного Сина вже нема- залишилась сама.

Мені соромно.В горлі лоскоче… Тільки б…, тільки б не глянула в очі! Бо за раз на той світ провалюсь… Так стою і молюсь. І вже більше нікого не бачу, лиш молюся і плачу. Він - і я - ми удвох… В домовині мій Бог. Руки, ноги - саваном сповиті… Щирі очі – закриті.Все заповнила вщерть сива Смерть… 

Вічні дзвони  стихають поволі і я знову не в Храмі, а в полі… Мати житечко жне. Вітер-  хвилю жене:  золоту непоборную хвилю. 

Чорні руки пекучою сіллю присмачили на весь білий світ – свіжий хліб. І кусочок… такого святого… подається для мене малого – серед жнив… Щоб я жив. Лиш колосся у вуса сміється… Що це, що це? Мені подається хліб, вода…Ні не те! То-  Причастя Святе.І космічної чаші сіяння світить тим, хто пройшов покаяння – переміг цього світу гріхи, ніби чари лихі. 

Я стою серед Храму і плачу. В гробі Сина вже більше не бачу. Під ногами – рілля. Терпко пахне земля: сію, сію добірне насіння – хай зійде, хай зійде Воскресіння! Божа нива, Господні жита – на життя…

Свящ. Іоан Парипа

Вже чути в Гефсиманському саду гомін сторожі, що прийшла взяти Христа, відлунюють холодним металом в серці тридцять срібняків відрахованих Іуді, і ті що гукали «Осанна…» при вході Господа в Єрусалим набрали повні груди повітря щоб видихнути «Розіпни, розіпни  ЙОГО!!! Кров Його на нас і на дітях наших…». Сльози… 

…Темрява… Ранок … І Марія біля Гробу стоїть здригаючись від плачу. Аж раптом чує «Жінко чому плачеш? Кого шукаєш? Не плач, іди і нагадай всім, про те, що Я говорив вам в Галілеї!»…

P.S.

Слава Страстям Твоїм Господи! Сподоби нас поклонитися Святому Твоєму Воскресінню!

Свящ. Олег Парипа

Настоятель Свято-Троїцького храму с.Переброди.